Abyssum abyssus invocat!
Ruysbroek Admirabillis
Безодня смерти і безодня
життя спіткались на межі,
а на лезі її сьогодні
знова нап”ятий він лежить.
Лежить, мов жертовна офіра,
якій жерців байдужий спір
і тільки існування міра
вся зосередилася в зір.
Та у серпанку гарячковім
він нерухомістю повік
зорить на дні минулі знову
аж по грізний двадцятий рік.
Але нема жалю ні суму,
що все було, мов не було,
і стало тільки змістом думи,
лише луною прогуло…
Встає майбутнє. І могили
вчорашні — це його межа…
Яка ж це муку буть безсилим
під лезом смертного ножа!..
Яка ж це мука млосні сплети
і шепотливий тихий зов!…
Ні! Чуть він мусить, як в баґнетах
степовий вітер свище знов!
І знов пройти в геройській ляві
той шерег переможних днин
і дочекатись, як у Славі
з леґенди зродиться знов чин!
Знова вогонь в очах у жертви
і воля знов до вороття…
Це поглина безодню смерти
Безодня звитяжна життя.
