Ми жали хліб, ми вигадали млин,
ми знали мідь, ми завжди воювали…
О. Ольжич
“Ми всім були колись”… блукає зір
по жменьках попелу в німім музеї.
А там, за склом вітрин, життєвий вир
кипить життям в життєвім апоґеї.
Але без нас. Лишився тільки жаль,
захований у сірій попільниці…
Яка ж мала минулих діб віддаль,
коли досить вузької їй полиці!
Лише шляхи майбутні без границь!
І як би все минуле ми й забули —
прийдешній вік нас збудить силоміць:
“Ми будем, хоч би й ніколи не були”.
