Леонід Мосендз – Нівелір: Вірш

І буде нове небо й нова земля…
Біблія

Я бачив море: скляне, спокійне,
без сліду хвилі, без сліду руху,
в беззвучність мертву і безнадійну
даремно вістря втиналось слуху.

Я бачив землю: сама рівнина…
В безкраїм сірім навкруг просторі —
хоч би зелена пляма дернини,
хоч би де тіні лягли на гори…

Я бачив небо: мов мертве око,
стояло низько шарлатне коло,
не піднімалось як перш високо,
не розсипало проміння вколо…

І без надії, і без одчаю,
всьому байдужа, як рівень, міра,
на цілий простір, ген-ген до краю,
тінь протяглася від Нівеліра!..

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Леонід Мосендз – Нівелір":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Леонід Мосендз – Нівелір: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.