Осіння ніч… Коротка, як і влітку…
— Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
— Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
— Я буду вірною!.. Не забувай!..
Був ясний ранок. Злотом старовинним
прозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,
як ти сама в спижевій рямці кіс…
Та я через далеке і прадавнє
минув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти Пенельопо — Ярославно,
снуєш безплідність килимних мереж?
