Під золотим дахом ліщини
стою, дивлюсь – ненадивлюсь…
І до широкої рівнини
душею тремітно молюсь:
“Благословенні одпочивні,
ясного жовтня мудрі дні,
і ночі, зоряністю дивні,
й проміння радісно-сумні.
Благословенна мудрість роду,
коли в безтремітність глибин
скида тягар останній плоду,
щоб започав свій біг годин.
Благословенно буди ж лоно,
яке приймає стиглий плід,
щоб через смерти перепону
в життя новин прокласти слід…”
Мовчанка мудрости довкола…
Дивлюсь-ненадивлюся я…
Й благословляю стокроть коло
черги вмирання і життя.
