Поза твоїм лицем не бачу
других, прекрасніших, облич.
Воно удень мені маячить
та привиджається всю ніч.
І бачу я: уста розкриті,
але мовчиш ти. По очах
лише відгадую, що скрите
у непромовлених словах.
Стріпнулись чорні крила віїв,
і в чоловічків глибині
я пізнаю усі надії,
які не сповняться мені.
Та чую запит: “Чи готовий
для мене все почати знов?”
І я схиляюся без мови:
“О так, князівно, я — готов!
Для тебе дні мої і ночі,
мій шлях — твоя, князівно, путь!”
А крила вій знов криють очі
із тріпотливим: “Не забудь!”
