Се року Божого 30-го якогось
знов сизий Див закличе з верху древа…
і Невідкличне мозок мій прошиє
і передзвістям захлиснеться серце.
Се — Слову, марнотратливому сину,
моїх студених уст і вогняного,
пожежами неспаленого серця
прийде пора зустрінутися з Чином,
щоб справдити погрозливі пророцтва
гукавшого невтомно у пустелі,
і збудженій, роз’яреній надії
офірувати міць свою і пристрасть…
Й зістати на межі, пророк почутий,
на знак майбутнім дням зневіри й суму,
що пророковане и голошене здійснилось:
“Се року Божого 30-го такого…”
