Що в останній мент, з Арку панно,
зворухнуло уста вам, Жанно?
Чи присяга-молитва, панно,
чи ім’я, нам незнане, Жанно?
І блукала душа бентежна
по шляхах ваших, з Арку панно,
і гляділа ту міць безмежну,
що кріпила вам серце, Жанно.
І шукала душа убога
мудруванням незбиту віру:
чи глядіти її у Бога,
чи долинну прикласти міру?
Та в чужинній лише гостині,
у підстрішку чужого даху
поєднались шляхи долинні
і закони Божого шляху.
Та лише на шпитальній причі,
на межі, де лягає жниво,
подивилась мені увічі
ваша правда, о, з Арку діво!
Розплилась вигнання тривога
в силі вашій і вірі, Жанно.
Певен я молитись за кого
з чиїм іменем вмерти, панно!
