Ті ж і Польова Русалка.
Л. Українка.
Стоять жита зеленою стіною.
Там замкнена русалка польова.
Ось-ось згадаю чаклувань слова
і станеться враз диво перед мною:
Маріє! Ти! Волошки над межою —
твоїх очей далека далява,
і схилена привітно голова
опята колосом важким — косою.
Твоя ласкава, віддана рука
в моїй руці… Немає меж спокою…
У менті замикаються віка…
Залиш мене, спокуснице! З тобою
зникає сумнів, відмира надія!
І бачу я, що ти… ти не Марія!
