В теплі імли дрімають долини,
а схили посміхаються до сходу;
гай прибира врочисту денну вроду,
дошептує потай про ясні сни.
І водоспад сміліше з щілини
струмкові надає розгону й ходу,
обризкує кущі оспалі глоду,
та заклика до себе з низини:
“Побудь хоч день на запашному
вдивися в обрію далекі милі,
у нерухомість сосен і модрин,
прислухайсь до пташиного завзяття,
забудь про безупинний біг хвилин
і пригадай, що ми з тобою браття!”
