Він ще у гробі … Я цеє знаю:
ніхто й ніколи його не збудить …
А віра шепче: “Гаю, мій гаю”.
Він мусить встати й простити злуду.
Зеленим краєм ризи прикриє
і під акорди твойого хору
він омофором своїм розвіє
осінній сумнів, зимову змору…
Мене ж уздрівши, ось тут при тобі,
він зрозуміє сором покути:
“Тобі прощає, хто був у гробі,
про кого думав: йому не бути…”.
Він ще у гробі. Я цеє знаю!
І хоч за друга мені був Юда,
але простить він мені, мій гаю!
Так цеє буде. Я вірю: буде!
