Як ти прийняв за свій уділ співця —
на мідні заміни спижеві груди,
хай серце билом тяжкобійним буде,
хай б’є в окрай метального вінця!
Та ляврів не очікуй. До кінця
терном тебе стрічатимуть усюди,
не заховаєш, хоч би хтів, нікуди
стиґмованого полум’ям лиця.
А схочеш замовчати — буде пізно,
все кликатимеш всупереч, нарізно:
на ненависть — любов, на милість — гнів!…
І, як морець в розбурханому морі,
змагатимешся довгий шерег днів,
та чи побачиш досвітнії зорі?
