Наче в казці – усе збулося.
Давні марення, тихі сни.
П’яно пахне твоє волосся,
і над нами – ніч війни.
Місяць зводиться із туману.
Небо тьмариться голубе.
Мов холодну пекучу рану
почуваю я тебе.
Я хотів би навік забути
рук чаїних твоїх тепло,
праліс темний і запах рути,
все що казкою поросло.
Щоб не думати й не жаліти,
що так пізно ти прийшла,
коли в’янули темні квіти
край прозорого джерела;
щоб з’явилася ти в останнім
передсмертнім до мене сні,
щоб тривогою і бажанням
ти зосталася в мені.
