Оповиті нуждою і славою,
У ночі бездонній чаші
Золотими рибами плавають
Негаснучі вікна наші.
Ми сонце стрічаєм працею
І працею проводжаєм,
І все таки наша Нація
Лишається «Южним Краєм».
Хто ж ми, живими поховані,
Блукаючі в хмарах руки,
Чи може нові Бетховени,
Що пишуть, не чуючи звуків?
Чи може аж з гір Патагонії
Сіяючою тінню
Написані нами симфонії
Вестимуть вперед покоління?
