Було, було, чи, може, снилось?
Чи так було, як не було,
і тільки – Слава! – прокотилось
і, як тоді, до ніг лягло?..
Вчорашній день, і ми вчорашні,
вчорашнє море в черепашці
порожній порожньо шумить,
неначе зупинилась мить
така прекрасна і легка
в своїм польоті і падінні
і, ніби мумія листка,
тремтить на сивій павутині,
і їй ні заходу, ні сходу…
І знову з моря ждать погоди,
ту ж саму зв’язувати нить,
в’язать те ж саме Пенелопі
і довго дмухати на попіл,
допоки птиця не злетить.
