Далеко… далеко… (не допливти
навіть осіннім маревом).
Там з ложкою біля плити
нахилилась мати над варивом
із нового вже урожаю,
і вкотре попереджає,
щоб я не сідав на ліжко,
бо дуже вмивалась, кішка
і чула сусідка в місті,
що вже нарешті, амністія…
Там, як тоді, чавунна
опівдні над степом спека,
без колеса спить Фортуна,
а в колесі спить лелека,
Батьки спочивають з миром,
на цілу вічність намаявшись,
і час зупинивсь землеміром
і стоїть із трикутним маятником,
стоїть і чогось чекає
на золотій стерні,
а того, що був на стіні,
годинника вже немає,
лише невеличка дірка
від цвяшка,
де годинник висів,
та ще збереглася гирка
та ланцюжок
зберігся…