Далеко до ранкової зорі.
І друг мій спить, і вогнище дрімає,
і тужно тягнуть пісню комарі,
якій, здається, ні кінця, ні краю.
То спалахне іскринка у золі,
то знову зірка – голкою у сіно.
У небі тихо, тихо на землі,
і на душі від тиші неспокійно.
Вербова тінь у плинній глибині
тремтить і сліпо тягнеться в безкрає,
і друг так тяжко стогне уві сні,
якого вранці навіть не згадає.
