Ти самотньо стоїш серед плину,
що уже дістає до гілок,
і стискають твою серцевину
нашаровані кола думок.
Серцевина, як голка у небо,
колам обрії стали тісні,
райські птиці сідають на тебе
і співають про пекло пісні.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Як по болоту кожен крок
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Листи, що осінь їй писала
(Оцінок ще немає)