Дінець, туманіючи,
пісню несе,
яка ні про що,
ні про що
і про все.
А звідки та пісня,
як плач Ярославни,
з якого Путивля пливе крізь тумани?
У відповідь хвиля губою плямкне
та рінь перекотить із ямки в ямку,
та клен зашерхоче так само, як рінь,
та ще на листок порідішає тінь.
Дінець, туманіючи,
пісню несе,
яка ні про що,
ні про що
і про все:
про долю жіночу,
про листя на плині,
де побачили очі,
що вони вже не сині…
