Хтось неначе дивиться у спину.
Плине, яку спогади, ріка.
І на золотій дорозі плину
дві хмаринки в білих фартушках.
Серце защемить – усе позаду.
Все позаду… Догоряє день.
Все позаду і не вийти з саду,
що уже без листя і пісень.
Знову оглядаюсь… Без надії
риюся в минулім навмання.
У саду ні яблука, ні змія,
і лише осліплює знання.
З чим я повертаюся до Тебе?..
Плине, як у спогади, ріка.
Може, хоч душа побаче з неба
те, що я навпомацки шукав…
