І попливло вікно вагону,
з якого хусточкою руки
відмахуються від розлуки,
й несеться вихор вздовж перону,
як пасажир під стукіт сталі,
в надії наздогнать состав,
і ронить все, що підгрібав,
на метушливому вокзалі.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Стрімкий терикон наступа на городи
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Зі мною в човні однокласниця Оля
(Оцінок ще немає)