І попливло вікно вагону,
з якого хусточкою руки
відмахуються від розлуки,
й несеться вихор вздовж перону,
як пасажир під стукіт сталі,
в надії наздогнать состав,
і ронить все, що підгрібав,
на метушливому вокзалі.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Стрімкий терикон наступа на городи
 - Попередній вірш → Леонід Талалай – Зі мною в човні однокласниця Оля
 
                             Підписатися
                            
                        
                                            
                        0 Коментарі                    
                                        
                    
                                                                        Найстаріші
                                                                        
                                
                            
                                                
