І жити неможливо,
а живем
і виживаєм навіть під ножем,
і, голову схопивши в руки,
вже й не дивуємося, ні,
що в нас ні правди, ні науки,
лише апостоли одні.
Ох, неоднаково мені.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Не знаю, чому, все не те і не так
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Так сумно, бісе
(Оцінок ще немає)