Крони оголились на Покрову,
стежка загубилась між беріз,
шиба додивилася до сліз,
обірвалась музика і слово,
обірвалось, випало у тишу,
і лице, неначе не моє,
як із потойбіччя постає
в дзеркалі правдишнім і злішім.
Все, що проявилось, не здається
і не сниться, снилося колись,
все, як є. Достукалося серце –
двері відчиняються… Молись.
