Куди, й самому невідомо,
ідеш, як по льоду слизькому,
що, прогинаючись тріщить.
А під тобою чорнота,
в якій на мить промиготить
під льодом рибка золота.
Повернеш вбік, чи підеш прямо,
та все одно – на ту ж рекламу,
на ті ж спокуси золоті
ідеш, розхитуючи совість, –
і радість, ніби випадковість,
і ніби в іншому житті.
Шукає свято твою хату,
якої в тебе теж нема,
і сподіватися не варто,
що буде теплою зима.
Зовуть у храм святкові дзвони,
але і там в різдвяний час
які печальні всі ікони,
як сумно дивляться на нас…
