Біля Тараса всі гілки
обсіли збуджені граки
і, як один, клянуться пір’ям,
що в них немає гнізд у вирії.
А стяги, трепетні колись,
прив’яли в небі голубому,
бо вище стягів піднялись
навколо Києва хороми.
Клекоче натовп, як вода,
біжать, зливаючись дороги
і всі туди, до перемоги,
де знову закипів майдан,
Немов Славутич на порогах,
який сьогодні з усіма
горою хвилю підійма,
хоч і не відає, на кого.
