Не знаю, чому, все не те і не так,
і хто я сьогодні – не знаю –
і вільний неначе, і майже козак,
хоч ніби козак за Дунаєм…
То, може, ще випити «чарку, не більш»,
і не перейматись турботами,
читаючи напис: «Надію облиш…»
над золотими воротами.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Ми відновили Божий храм
- Попередній вірш → Леонід Талалай – І жити неможливо
(Оцінок ще немає)