Оце і є осіння воля.
Усе збулось. І навіть Доля
тебе звільнила назавжди.
Ідеш, не знаючи куди,
хоч і втомився від ходи.
Як подарунок – тиха днина,
уся просвітлена, легка,
суха, як зарості ожини,
де від колишнього мотка
звиса обривок павутини.
І ні дороги, ні стежини…
Грибів нема. І кошик зайвий.
І шерхне у ярку струмок,
де багряніючи вмерзає
у власну тінь свою листок.
