Отак би йти і йти за плугом,
іти, зникаючи за пругом,
іти, не думаючи гірко,
що вже позаду світлий день,
і не помітити, як зірка
в глибоку борозну впаде.
- Наступний вірш → Володимир Вакуленко – Лелеча пошта
- Попередній вірш → Леонід Талалай – І тих… і тих… уже немає