Погожі дні… Та вже осінні…
Тремтить береза при Десні,
себе побачивши на плині
в зім’ятім хвилею вбранні.
А вітер з присвистом від неї
біжить пройдисвітом Енеєм,
і зірваним вогнем листка
палахкотить його щока.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – І сам я старий, як осінь
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Течія поплавок підганяє
(Оцінок ще немає)