Пив за Музу, пив за Пірра
І за себе як героя,
і забув, після якої
я поклявся пити в міру.
День короткий. Довгі тіні.
Все осіннє. Я осінній.
Щось писати намагаюсь,
над папером чистим каюсь
за гріхи свого пера,
і мені ночами сниться
непідкорена столиця,
неподолана гора.
Відчуваю: до мети
не дійти, замало віку.
Помолись за мене, Ніко,
і мене перехрести.
Не зітхай у спину гірко,
не кажи моїй рідні,
що призначена мені
вже без листя лавра гілка.
Коронує осінь крука,
круком каркає розлука,
День іде, немов прихворів,
як під гору, важко так,
як в рудій осінній формі
безпогонний товарняк.
