Рідіють багряні тіні
на тихому плині вод.
Це вже летить осіннє
листя
і в мій город.
Все ближче сурмить зима.
Чорніє садок гілками
під вітром, що обійма
порожніми рукавами.
Пригадує сміх дитячий
змеженіла моя ріка
і вже не тече, неначе,
а ніби вже витіка,
спливає з моєю тінню.
О водо моя осіння…
Погасли лілеї білі
нахиливсь рогіз…
Сонце уже на схилі,
і вищає темний ліс.
І сходяться небокраї.
І важче стає гребти.
Розступляться очерети,
пропустять, куди – не знаю,
і світ за човном зачинять.
О водо моя вечірня…
Ще є про запас хвилина,
коли припаде хмарина
рожевою, як в дитини,
щокою до течії –
і – засвітяться враз твої
вже темні, як ніч, глибини.
О водо моя нестримна…
