Вони стріляли в олігарха,
мені не жаль такого птаха,
мені аж радісно стає,
коли такого хтось уб’є.
І я сказав би: врешті-решт.
Є справедливість в цьому світі,
коли б, коли б не рикошет –
і прямо в серце друга Віті.
І що поробиш? Куля-дура
та ще й невчасна, як жона,
коли за чаркою вина
сидиш розслабившись у друга.
Їх поховали майже рядом,
хоч і по різному розряду,
що все одно тепер для праху,
та я для друга, для Вітька
приніс з могили олігарха
найкращі квіти і вінка.
А потім в розпачі й безсиллі
аж до ранкової пори
лежав і плакав на могилі,
з найкращим другом говорив
І слухав я, підбитий горем,
хоча і п’яний, та не в дим,
як ангели співали хором
над олігархом і над ним.
Лилася з неба світла туга
і всепрощення неземне,
коли відспівували друга,
а рикошетом і мене.
