Василю Лопаті
Ще палахкоче ранній схід,
ще сонце дивиться у небо
і на траві дитячий слід,
який веде тебе до тебе.
І ти ідеш, ідеш по ньому,
неначе з далека додому,
намаявшись на чужині.
Ідеш в надії і тривозі
туди, де мати у вікні
і постать батька на порозі…
Торкнешся хвіртки – і заплаче
в тобі дитяче, щось, дитяче,
яке, хоч як його товкмачив,
а залишається собою,
як за горою, за сльозою…
