Що то шумить, що то дзвенить
Перед зорею ранньою?..
Уже осіння глибина
стає прозорою до дна,
а все, чим, друже Володимире,
ще ніби вчора, володіли ми,
скарбами світиться на дні
у тім степу, у тій Каялі,
куди летіли на коні
нетерпеливі і зухвалі…
І наша пляшка затекла,
як ніч холодна і туманна.
Підсядем ближче до тепла,
хай не твереза і не п’яна
тече розмова спроквола.
Не «скіфи» ми, що круто п’ють,
аби напитись до знемоги,
і піднімають каламуть
із глибини, де ще нічого
у них немає дорогого,
якщо ж і є,
то не в ціні,
дешевше істини в вині.
Стару продовжимо розмову,
зігрієм чарочкою слово,
хай буде радість з гіркотою,
але останньої на дні
не більше, ніж у тім вині,
що допиваємо з тобою.
Іще вогонь не догорів,
ще повен місяць угорі,
і дим до місяця стоїть,
та вже шумить… уже шумить
не степ своїми полинами –
шумить над степом і над нами.
