Щоб не було нестерпно-гірко,
візьму і, схожу на зорю,
я із колгоспниці-горілки
криваву Мері сотворю.
Перехилю останню сотку
я за поезію високу,
яка б дійшла і до жирафи,
і за поетів молодих,
за вірну Музу біля них,
допоки шляк її не трафив.
Підійдуть друзі із привітом,
Питво оцінять вогняне,
як з новим роком,
з новим світом
поздоровлятимуть мене.
І доки знімуть з мене мірку
і виставлять таким, як є,
на тому світі в чорнім списку
ім’я засвітиться моє.
І проведуть мене в дорогу,
де поламає дідько ногу,
і, певне, я зламати б міг,
але земля втекла з-під ніг.
