Щоб розпочати все спочатку,
не буде п’ятої пори,
але, де треба ставить крапку,
ти, провагавшись, ставиш три.
Ти оглядаєшся назад,
назад, у місяць листопад,
який роняє тиху мідь,
який шерхоче – не шуміть!
Чого шуміти і кричати –
уже помічені курчата.
Стоять дуби, як рядові,
неначе з них зірвали гонор,
мов позолочені погони,
що дотлівають … у траві.
Холодний вітер, як Хома,
обмацує криваве листя,
якому вже не ізцілиться,
а на порозі вже зима.
Ти оглядаєшся назад,
Назад, у пізній листопад,
де крони інеєм побілені,
і леденіє водоспад,
як мамонт, опустивши бивні.
І сняться дивні кольори,
Якоїсь п’ятої пори,
де все життя твоє спочатку…
Налий чистішу від сльози
і за майбутнє випий чарки,
і… ліктем загризи.
