Скрипка аж заходиться плачем,
До плеча притиснулась і грає.
Хто кому з нас підставля плече?
Я не знаю, скрипко, я не знаю,
Хто до кого під вечірній дзвін
З листопадом серця і колін
Підійшов із відчуттям вини.
Ми з тобою нерозлучна пара, –
Порожнеча чорного футляра
Дивиться на нас, як дві труни.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Із циклу “У трепеті і вогні”
- Попередній вірш → Марія Хоросницька – Мрії
(Оцінок ще немає)