Стрімкий терикон наступа на городи, –
як з неба гримить
териконом
порода,
і валить штахетник і дикий вишняк.
І світу не бачать запилені квіти
від спалахів гострих
скалок антрациту,
і щоки надув коронований мак,
і віє зі степу важкий суховій
і навіює сон золотий.
А в сквері під кленами б’ють в доміно
під пісню блатну
розливають вино.
І, може, від спеки,
а, може, і ні,
налите мій друг
допиває вві сні
на березі моря в красівом Криму,
але на похмілля так нудно йому,
такий розбитняк,
що не треба нічого…
І тягнеться день
так ліниво,
так довго,
що, вічність проспавши,
прокинеться – спека,
і високо сонце,
і вечір далеко,
і все, як було:
доміно і шмурдяк,
і ніхто не говорить,
що тут щось не так.
І віє зі степу
важкий суховій
і навіює сон золотий.
