Світлішим стає вночі
все, що за день намовчиш
над поплавком, над плином.
І все ж таки неспокійно,
незатишно і волого,
і викрадений у Бога
не гріє тебе вогонь,
лише обпалює крила
мітлиці, що налетіла,
сприйнявши за світло його.
Щось муляє і не спиться.
Тріщить, спалахнувши, глиця, –
І поруч пітьма тремтяча
нечутно плечима плаче.
При березі темні тіні
уже не лежать на плині –
уже в глибину ростуть
і строєм стоять до гирла.
І як потойбічна крига
хмари пливуть.
