Течія поплавок підганяє
під обрив, де межа небокраю
палахкоче багрянцем листка,
і за літом, що тихо спливає,
осідлавши мого поплавка,
синя бабка, наїзниця наче,
напівсонною скаче і скаче…
Вже пора риболовлю згортати, –
золотої мені не спіймати,
а срібляста уже у садку.
Але жаль мені бабку зганяти,
що сидить на моїм поплавку,
а її течія підганяє
під обрив до межі небокраю.
