Ті ж самі солов’ї і ті ж надії.
Твоїм ім’ям хтось іншу назива
і їй мої повторює слова,
і світ старий минулим молодіє
і в радості минуле забува.
Цвіте бузок під хатою так само,
і пам’ять відчиня віконні рами
зі скрипом заржавілим – і вона,
гілки бузку розсунувши руками,
до мене випливає із вікна.
І ніби не змінилося нічого:
і зайчик, що стрибав біля порогу,
на підвіконні спить, як на горбку,
і тільки руку простягни до нього,
як вискочить з годинника старого
стара зозуля із своїм «ку-ку».
