У грудях щемить і не знаю, від чого,
від болю свого, чи від болю чужого,
чи, може, тому, що за річкою тонко
хтось пісню виводить, як в юності коника
виводять у степ на широку дорогу,
де кінний і піший не знайде нічого,
крім болю свого та крім болю чужого.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Ті ж самі солов’ї і ті ж надії
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Далеко до ранкової зорі
(Оцінок ще немає)