У Києві сніг і над Києвом сніг,
під снігом глухе бездоріжжя доріг.
У білій імлі розчинилися крони,
від міста лишилися тільки вогні,
і Київ так легко вмирає вві сні
під мертві Софіївські дзвони.
Клоччя агіток звисають на брамі,
в неонових спалахах сліпнуть сніги,
і ніби повії, реклама рекламі,
вітрина вітрині
моргають з нудьги.
Місяць з-за хмари розгублено визирне,
і переливчата снігу блакить
над бездоріжжям доріг мерехтить,
неначе запівніч екран телевізора,
де вісті останні і наше кіно
уже прокрутили давним-давно,
і все відбулось… А від «виру подій»
одні лише дати, одні лише дати,
як низка ключів од порожньої хати,
в якій ти прожив на землі не своїй.
Клоччя афіші звисають на брамі,
і падає сніг, і така тишина,
немов перед дійством у київській драмі,
а, може, трагедії – хто його зна…
І, може, сьогодні, а, може, у середу…
Чекання, як мати, стоїть у вікні.
І все ще попереду, все ще попереду,
як в ніч новорічну…
І падає сніг…
На Банковій тиша. Біліють будівлі.
Намети в снігу. І Хрещатик завмер,
немов дослухаючись музики сфер,
яка передує і хору, і дії…
