У небі високім
співаюча птиця –
і спрагла стріла
вилітає напиться.
Пташиного їй
не дістати крила,
та пісню твою
обриває стріла.
Стрілу із грудей
ти руками ривком
висмикуєш
разом з червоним струмком,
і скрапує крапля
із вістря стріли
на біле волосся
трави ковили.
Ще птиця летить,
ще висока луна,
та вже туманіє
в очах далина.
Плакучу вербу,
обхопивши за стан,
над прірвою стримує
сивий туман.
А пісня, що прагла
до Бога дійти,
як свічка сльозою,
спада з висоти.
