В таганку закипає вода,
готую для юшки приправу,
а посмішка діда лукаво
з-під вусів мене спогляда.
А після вечері на сіно
приляжу і, ніби повільно –
не плинучи – плину в човні.
Багаття обабіч іскриться
і слизько виблискує листя,
і слухає ніч цвіркунів…
І довго щасливо не спиться
під боком у діда мені.
Півмісяць щербато сміється,
стрімку верховодку сріблить,
і річка не плине, здається,
і час по сьогодні стоїть.
