Вікно чорніє хрестовиною,
а за вікном така сльота…
До них мій голос не долине
і не докотиться сльоза.
Лише у спогаді моїм
під рідним словом, як під Богом,
ідуть, зникаючи за рогом,
за побратимом побратим…
І видихаю ні до кого,
в порожню втупившись дорогу:
– Кому повім?.. Кому повім?..
