Все нижче нас схиляє осінь,
короткий день, короткий час,
і навіть сонце тільки скоса
з-під хмари дивиться на нас.
Зате світлішають зірки,
і ніби з пам’яті роки,
і з неба падають частіше
в глибоку тишу ніщоти,
де ти ніщо, де ти – не ти…
- Наступний вірш → Леонід Талалай – З кінця в кінець хиткого світу
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Як по болоту кожен крок
(Оцінок ще немає)