Вже стільки літ, і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
і над собою ледве зримим
стою, як пам’ятник із диму.
Вже стільки літ, і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
і самотію над земним,
тримаю зірку, як свічу,
і сам себе уже не чую,
і сам собі телефоную,
собі у відповідь мовчу.
Вже стільки літ, і стільки зим
я піднімаюся, як дим,
що разом з іменем моїм,
з моєю долею земною
розтане хмаркою легкою.
