Вже від багаття – тільки тління,
як те кочівляне томління,
що йде з нажитками своїми
дорогою сліпого диму.
Іде, іде в обітовану,
не помічаючи між тим,
як розсівається і тане
поперед нього синій дим.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Глухо в Дикому полі
- Попередній вірш → Леонід Талалай – Віддаляється гроза