Я просинаюся на сіні.
В наметі ранок. Пахнуть дині.
А по намету ходять тіні
і лопотять, що я на волі,
якій радію, як дитя,
бо знаю: час на риболовлі
не зарахується в життя.
На гострий шерех очерету
я виповзаю із намету.
Під пильним поглядом роси
шукаю, щоб його підкинуть
в багаття, що з останніх сил
тримається за павутину.
Спливає листя. Тихо так…
Лише виляскує судак,
розбризкуючи навкруги
косяк сріблистої мільги.
Зника за поворотом літо.
І доки тихо. І туман.
Ріка під кручею дріма,
поклавши голову на лікоть.
А з глибини над глибиною
Сурмить, клекоче, непокоє
і не дає заснути їй
своєю чорною трубою
Під самим вухом чорторий.
